Битва при Мононгахелі

Дата:

9 липня 1755 року

Місце:

річка Мононгахела, Піттсбург, штат Пенсільванія

Результат:

перемога французів та союзних індіанців

Сторони
Британська імперія	Франція Абенаки Гурони Делавари Конавага Оджибве Оттава Потаватомі Шауні

Командири
Едвард Бреддок Джордж Вашингтон	Леонард де Бюжо † Жан-Даніель Дюма де Ліньєрі Шарль Ланглейд

Воїни
Армія Британської імперії	Армія Французької імперії

Сили
1300 солдатів та ополченців	біля 800 чоловік, включаючи 637 індіанців

Втрати
більше ніж 500 чол.	біля 30 чол. вбитих, 57 поронених

Битва при Мононгахелі — битва, що відбулася 9 липня 1755 року між союзними франко-індіанськими та британськими військами в Канаді під час Франко-індіанської війни і закінчилася рішучою перемогою французів та їх індіанських союзників.

Передумови[]

З часу початку збройного конфлікту між британськими та французькими військами в Північній Америці, долина річки Огайо стала ареною серйозного протистояння протиборчих сторін. За розпорядженням губернатора області маркіза Дюкена в 1753 році французи почали будівництво фортів у верхній течії річки Огайо. Війна почалася з того, що губернатор Віргінії послав молодого майора Джорджа Вашингтона на чолі 150 солдатів в форт Дюкен для передачі ноти французькому коменданту. Зустрівши серйозний опір з боку французьких військ і союзних їм індіанських племен, англійці відступили.

Незабаром після інциденту британський уряд прийняв рішення надіслати трьохтисячний експедиційний корпус на чолі з генералом Едвардом Бреддоком для захоплення форту Дюкен та інших укріплень в долині річки Огайо. Генерал Бреддок відмовився від підтримки воїнів союзних індіанських племен і розраховував лише на власні регулярні частини. У поході в якості ад'ютанта Бреддока взяв участь Джордж Вашингтон. Армія Бреддока виступила від форту Камберленд і рухалася по вузькій лісовій гущавині. Дорога, по якій рухались британські війська, була вузькою і не могла вмістити масу артилерії та обозу. У поході генерал Бреддок розділив свої війська на 2 частини. Сам командувач очолив передову колону, в той час як інша частина загону з обозом і артилерією рухалася позаду. Передова колона англійських військ (1300 осіб) 9 липня переправилася через річку Мононгахелу і перебувала приблизно в 10 кілометрах від форту Дюкен.

Хід битви[]

У той же час французьке командування форту Дюкен прийняло рішення влаштувати засідку англійцям на підступах до форту в лісовій гущавині. З цією метою назустріч англійцям був посланий загін з 800 чоловік на чолі з капітаном де Бюжо. Французи та індіанці прибули на місце занадто пізно і не встигли організувати засідку. За наближенні англійців франко-індіанський загін напав на британський авангард на чолі з Томасом Гейджем.

Помітивши противника, британські солдати відкрили вогонь і вбили командувача загоном капітана де Бюжо. Індіанці, не помітивши загибелі командира, продовжували боротися, в той час як близько ста французів втікали назад до форту. Незважаючи на це, капітан Дюма очолив решту французьких солдатів і продовжив бій. Потрапивши під жорстокий вогонь, Гейдж втратив багато солдатів і почав відходити. На вузькій дорозі його відступаючий загін зіткнувся з головними силами Бреддока, які поспішали до місця бою, що зав'язався. Незважаючи на те, що британські війська значно перевершували за чисельністю свого супротивника, їх солдати не були пристосовані до ведення бойових дій в лісах і натовпами гинули під вогнем союзних військ. Французи та індіанці незабаром обійшли англійський загін і вдарили у фланг і тил противника. Англійці швидко втратили дисципліну.

Бреддок, бажаючи відновити порядок, на коні об'їжджав своїх солдатів, закликаючи відновити лад і стійко боротися із супротивником. Незважаючи на це, бойовий порядок в лісі був неефективний, і англійські солдати представляли із себе чудову мішень для противника. Британці билися аж до смертельного поранення свого командувача, генерала Бреддока, а потім почали відступати. Відступ незабаром переріс в панічну втечу, і лише накази Джорджа Вашингтона, який зумів організувати ар'єргард і ввести його в бій, врятували англійців від повного оточення і загибелі.

Наслідки[]

З 1300 британців, 456 були вбиті, а 422 були поранені, в той час як втрати французів і індіанців склали всього близько 30 осіб. Британські офіцери були головними цілями і сильно постраждали: з 86 офіцерів, 26 були вбиті і 37 поранені.

Генерал Бреддок помер від ран 13 липня, через чотири дні після бою, і був похований на дорозі біля Форту.