Грецький вогонь (інакше — пекельний вогонь, візантійський вогонь або рідкий вогонь; грец. Υγρό Πυρ) — горюча суміш, що застосовувалася у військових цілях в часи середньовіччя. Вперше була вжита візантійцями в морських битвах. Точний склад грецького вогню невідомий.
Історія[]
Прототип грецького вогню з'явився, імовірно, в 424 до н. е. в битві при Делії: тоді з порожнистої колоди випускалася суміш сирої нафти, сірки і олії. Власне грецький вогонь був винайдений 673 року інженером і архітектором Калліником, який, переслідуваний за християнську віру, втік із сирійського міста Баальбека до Візантії і там запропонував свої послуги імператорові Костянтину IV у боротьбі проти арабів.
Установка з грецьким вогнем являла собою мідну трубу — сифон, через який з гуркотом вивергалася рідка суміш. Імовірно, максимальна далекобійність сифонів дорівнювала 25 м, тому спочатку грецький вогонь використовувався тільки у флоті, де був страшною загрозою повільним і незграбним дерев'яним кораблям того часу. Крім того, за свідченням сучасників, грецький вогонь не можна було згасити, оскільки він продовжував горіти навіть на поверхні води. Вперше сифони з грецьким вогнем були встановлені на візантійських дромонах під час битви при Килікії.
.jpg){kind=link}
Використання грецького вогню.
Якщо на суші війська візантійців програвали арабам, то на морі грецький вогонь давав їм перевагу над супротивником. Завдяки ньому 718 року було одержано велику морську перемогу над арабами. В 941 візантійці за допомогою грецького вогню розгромили поблизу Константинополя флот князя Ігоря Рюриковича. Грецький вогонь застосовувався проти венеціанців під час четвертого хрестового походу у 1204 році. Секрет приготування грецького вогню зберігався у великій таємниці, проте після завоювання Константинополя про секрет виготовлення грецького вогню дізналися в Західній Європі. У 1106 році грецький вогонь було застосовано проти норманів під час облоги Діррахія. Грецький вогонь також був відомий і англійцям.
Грецький вогонь також уживався під час облог фортець. Деякі дослідники на підставі аналізу руських літописів роблять висновки про те, що грецький вогонь був відомий русичам і половцям. Також, за деякими відомостями, грецький вогонь був на озброєнні армії Тамерлана. Остання згадка про використання грецького вогню відноситься до облоги Константинополя в 1453 році Мехмедом II: грецький вогонь тоді застосовували як візантійці, так і турки.
Після початку масового застосування вогнепальної зброї на основі пороху грецький вогонь втратив своє військове значення і був поступово забутий.
Виготовлення[]
Точний склад грецького вогню невідомий, оскільки в історичних документах назви речовин не завжди точно ідентифіковані. Так, в руських перекладах-описах слово «сірка» могло означати будь-яку горючу речовину, у тому числі і жир. Найвірогіднішими компонентами були негашене вапно, сірка і сира нафта або асфальт. Також в склад грецького вогню міг входити фосфід кальцію, який при контакті з водою виділяє газ фосфін, самозаймистий на повітрі.
У «Вогненній книзі» Марка Грека наводиться такий склад грецького вогню: «1 частина каніфолі, 1 частина сірки, 6 частин селітри в тонко подрібненому вигляді розчинити у льняній або лавровій олії, потім покласти в трубу або в дерев'яну колоду і запалити. Заряд негайно летить в будь-якому напрямі і все знищує вогнем». Слід зазначити, що даний склад служив тільки для викиду вогненної суміші, в якій використовувався «невідомий інгредієнт».
Грецький вогонь був скоріше психологічною зброєю: побоюючись його, ворожі кораблі прагнули триматися на відстані від кораблів візантійців. Сифон з грецьким вогнем встановлювався, як правило, на носі або кормі корабля. Іноді вогненну суміш закидали на ворожі кораблі в бочках: існують згадки про те, що в результаті необережного поводження з грецьким вогнем часто спалахували і візантійські кораблі.